фотогалерея

Друк
Категорія: фотогалерея
Дата публікації Автор: Володимир

М.С.Шашкевич і Новосілки

      Золотими літерами вписане ім’я визначного письменника і громадсько – культурного діяча о.Маркіяна Шашкевича у літописі національного відродження на західних землях України.
      Батьківщина поета – мальовниче село Підлисся Золочівського району.
      Кожного року у спекотні червневі дні на Святій горі проходять форуми навчальних закладів, яким присвоєно ім’я видатного галичанина – отця Маркіяна Шашкевича.
      Учасниками цих форумів є і учні НВК «Новосілківська ЗОШ І–ІІ ст. ім.М.Шашкевича». Коли ми приїжджаємо у село Підлисся, то вражені казковою природою. Садиба потопає в розкішній зелені. Вона тулиться до саду, а сад з’єднується з лісом. Могутній дуб є свідком тих далеких днів, про які поет з любов’ю писав:
            У садочку соловейчик
            Щебетав пісеньки,
            Розвивав ми пісеньками
            Літа молоденькі.
      Але незабаром доля принесла йому перші прикрощі. У школі, гімназії – сірі будні, болючі кривди. Хто говорив там рідною мовою, той носив на шиї книжечку, оправлену в дощечки. Хто знає, може, саме у ті понурі дні з’явилися у душі юнака перші спалахи бунту проти брутального духовного гніту, кривди, що вилився потім у гордих акордах  - «Руська мати нас родила», «Ти не неволі син…».
      Він був людиною дії… Здатний на подвиг. Умів єднати собі однодумців. Якби він був лише поетом, а не діячем, борцем, не мали б ми «Руської трійці», «Русалки Дністрової».
      Якщо висловлюватися образно, то «Руська трійця» стала посестрою Кирило– Мефодіївського братства на галицькому грунті, хоч, звичайно, з іншою ідейною платформою. Її члени при вступі зобов’язувалися протягом всього життя працювати на користь народу, розвивати його культуру. А в тих умовах це означало кинути виклик феодально – поміщицькому ладові, виступити на захист соціальних прав трудящих мас.
      Життєва дорога Маркіяна Шашкевича була тяжка, шлях тернистий, як і в багатьох галицьких душ пастирів.
      П’ять років перебував душпастирем о.Маркіян, переїжджав із села до села: Гумниська, Нестаничі й, нарешті, він опинився у Новосілках Ліских Золочівського округу (нині  - Новосілки Буського району Львівської області).
      Новосілки… Остання зупинка в життєвій мандрівці славетного поета.
      Село тоді належало дідичам Винницьким. До М.Шашкевича у селі парохом був Михайло Козловський. Він розумів, як важко Маркіянові у Нестаничах. Михайло Козловський домовився з дідичами Винницькими, що візьмуть у село Маркіяна, а сам перейшов працювати в с. Утішків.
      Новосілки були ж таким самим глухим селом, як і всі села, де по волі консисторії працював Маркіян Шашкевич.
      Церква в Новосілках, в якій працював о.Маркіян Шашкевич, стояла між Новосілками та селом Лісок. Це була спільна церква для парафіян двох сіл. Ця святиня була приземиста, видовжена, тризубна, нова якої накрита шатровим верхом з ліхтарем і маківкою. Зовні складається враження, що вівтар видовжили на схід, а бабинець видовжили і розширили. Також бабинцем у порівнянні до вівтаря значно піднятий двосхилий дах (очевидно, для розміщення хорів). Маленькі віконечка і двері підкреслюють скромність і старий вік будівлі.
      Цей дерев’яний храм у 1895 році перевезли з с.Новосілки у с.Полоничі. Він зберігся у с.Полоничі до нашого часу.
      Новосілчани у 1893 році, за проектом відомого архітектора Василя Нагірного, збудували велику дерев’яну церкву Святого Миколая.
      У церкві до наших днів зберігся дерев’яний хрест, яким о.Маркін Шашкевич благословляв своїх прихожан.
      У Львівській галереї мистецтв на виставці експонується напристольна ікона початку ХІХ ст. церкви Святого Миколая «Богоматір на троні» з кіотом, у якому збереглася чаша для причастя. З неї о.Маркіян причащав парафіян. Ікона була знайдена на дзвіниці в дуже поганому стані, реставрована у Галереї.
      З офіційних джерел про життя Шашкевича в Новосілках відомо, що він бідував страшенно, був, за власними словами «позбавлений усяких, в тім числі найнеобхідніших засобів до життя…»[6]
      Нездужав. Тяжка грудна хвороба не відступала, вона розвивалася, точила тіло, жалила душу.
      А ще віддаленість від культурного центру, живого літературного процесу, брак інтелектуального середовища відбивалася на творчому стані поета.
      Та були і світлі години. Поруч нього була дружина Юля – кохана, любляча жінка, свідок його терпінь та єдина опора його останніх днів. Саме їй, поет присвятив ці рядки:
            Чи знаєш , люба, чим твій погляд сяє?
            Чарівним блиском щастя неземного.
            І перед ним гризота відступає,
            Життя вогнем займається від нього.
      У грудні 1842 року народився другий син Маркіяна Шашкевича, котрого охрестили Святославом. Святослав помер, не проживши року.
      Поет не здавався, підтримував контакти із Я.Головацьким, М.Устияновичем, М.Козловським. Його творча діяльність не припиняється. Палке патріотичне слово Шашкевича не охололо. Саме у цей період він пише поетичне послання до М.Устияновича «Побратимові, посилаючи єму пісні українські» - один з останніх творів поета, написаний приблизно за рік до смерті.
             Під небом край сонця
            Сонечком повисне,
            І буде літати,
            І буде співати,
            І о руській славі
            Скрізь світу казати!
      Весь твір, особливо його епілог, опромінений радісними почуттями. Адже ж справа, яка стала змістом життя поета, не завмерла, а розвивається.
      Поет пише поезії в прозі – «Псалми Русланові», церковні проповіді, в яких часто звучать земні справи.
      У цей період з’являються натхненні рядки листів до М.Козловського – друга, колишнього члена гуртка «Руська Трійця». Ці листи можемо сміливо зарахувати до художніх творів.
      О.Маркіян Шашкевич перекладає на народну мову два «Євангелія», трудиться над «Словником» і «Граматикою руською».
      Кожен лист до друга чи книжка з України – як листівка весняна. І тоді тільки, писав він у листі до М.Козловського, «забудеш і біду, і горе, і смуток, і журбу, і здається…що завсігда весна…»[5] Але це тільки на мить, на хвилину…
      Хвороба вибухнула з новою силою. Маркіян Шашкевич просить унівського декана Андрія Дольницького, щоб на деякий час його звільнити від виконання духовних повинностей. Немає сил. Замість о.Маркіяна править у церкві о.Граб’янка з сусіднього села Хренів.
      Навесні хвороба невблаганно прогресувала, але як він радів, коли прочитав з України альманах «Ластівка», упорядкований і виданий Євгеном Гребінкою 1841 року у Петербурзі.
      «Ой ластівка ж то, ластівка! Такої ще ніхто зроду не бачив», - писав Маркіян Шашкевич до свого друга М.Козловського.
      Не забув про Маркіяна Шашкевича й Яків Головацький. Він відвідав його і забрав дещо до друку.
      Маркіян Шашкевич не тратить надії, що здоров’я ще може поправити. Тільки б консисторія платила йому за роботу. Тоді він зможе підлікуватися. О.Маркіян довідується, чи звільнилася платна посада священика у Золочеві й просить консисторію перевести його туди.
      Але жорстока доля прикувала поета до ліжка. Він осліп, втратив слух. Смерть забрала поета 7–го червня 1843 року.
      Він був похований 10-го червня у Новосілках. Про місце поховання Маркіяна Шашкевича забудуть.
      Літом 1880 року, у день Різдва Святого Івана Хрестителя, львівські студенти, члени історико-літературного гуртка, приїхали поїздом до села Задвір’я, а звідти прибули у село Новосілки. Очолив похід Теофіл Грушкевич.
      Про цю поїздку оповів невеличкий журнал, який виходив в Коломиї і називався «Весна». Отой журнал у своєму 15 номері за 1880 рік надрукував статтю під назвою «Поїздка на могилу Маркіяна Шашкевича».
      На новосілківському цвинтарі, що лежав у гарній околиці, обсадженому довкруг берестиною, довго львівські студенти шукали на пам’ятниках прізвище Шашкевича. Та марно.
      Надійшла старенька жінка і вказала на одну могилу, обнесену дерев’яними штахетами, вивершену кам’яним хрестом.       Напис польською мовою свідчив, що в тому гробівці спочиває родина шляхтича Гарбовського. Про Маркіяна Шашкевича на тім камені згадки не було.
      На превеликий жаль, тоді ніхто нічого не міг оповісти про Маркіяна Шашкевича. Його не пам’ятали. Пам’ятали, що недавно відкривали могилу і хоронили о.Граб’янку. Труна Шашкевича ще добре збереглася, хоч пройшло вже 37 років з часу поховання.
      Молодь була вражена: поет Галицької Руси покоївся в чужому гробі.
      Студенти відспівали «Вічну пам'ять», сплели вінок і завісили його на хрест.
      У роки революційної «Весни народів» ( 1848 – 1849) Головна Руська Рада 2-го травня 1848 року «красною згадкою» вшанує пам'ять Шашкевича декламуванням вірша Миколи Устияновича «Згадка про Маркіяна Шашкевича во вічною єго пам'ять», а 31–го жовтня цього року на Соборі руських учених – діячів освіти, науки і культури – Микола Устиянович також пом’яне Маркіяна Шашкевича, коли наголошуватиме на багатстві української мови, виражені у творах і Котляревського, Г.Квітки – Основ’яненка, Т.Шевченка, М.Шашкевича.
      Ювілейні урочистості на честь М.Шашкевича проводилися дедалі частіше, вони проходили по різних містах краю.
І от наближалося 50-річчя від дня смерті поета. Тепер знову згадали про поховання у Новосілках. 6 червня 1892 року, за рік до цієї дати, на перших зборах філії Товариства «Просвіта» в Кам’янці Струміловій було порушено справу про перенесення тлінних останків Маркіяна Шашкевича.
      Так, довгою була дорога галичан до могили о.Маркіяна з часу поховання його на Новосілківському цвинтарі 10 червня 1843 року. Потрібно було подолати 50 довгих років, щоб галичани зрозуміли значення Маркіяна Шашкевича в духовному житті краю.
      31 жовтня 1893 року день видався чудовий. Погода гарна, мов улітку. До Новосілок почали прибувати люди в святочних одежах із близьких і дальших сіл. Ішли пішки, їхали возами, а коло 8–ої години стали надходити процесії зі священиками.
      Близько восьмої години процесії зі священиками з навколишніх сіл зібралися на новосілківському цвинтарі. Там у присутності повітного лікаря було відкрито гробницю, в якій лежала домовина Маркіяна Шашкевича побіч п’ятьох інших (одна з них була домовиною пізнішого пароха Новосілок Ліських о.Граб’янки, який мав прощальне слово на похороні Маркіяна).
      Соснова домовина М.Шашкевича була в доброму стані, а коли її відчинено, тлінні останки ще трималися цілості. В домовині були воскова кадильниця і хрест, за якими, на свідчення старенького парохіянина і констатовано ідентичність особи. Далі дерев’яну домовину з тлінними останками Поета поклали в металеву.
      О 9–й годині розпочав бузецький декан о.Словицький з духовенством панахиду, а о.Танячкевич із Закомар’я виголосив красномовне надгробне слово, глибина якого порушила не одне серце до поважної задуми і в неоднім оці витіснили щирі сльози.
      Після панахиди в супроводі співу учнів Львівської духовної семінарії похід рушив із цвинтаря до села. По обох боках дороги юнаки та дівчата творили шеренгу, серединою якої ступав похід, і він щораз повнився великим напливом людей. Домовину несли напереміну селяни і священики, за ними ступали делегати львівських народних руських товариств, у числі яких були посли О.Барвінський, Д.Савчак, професор В.Шухевич, о.І.Чапельський, які про вході до села взяли домовину на ремена і віднесли до впорядкованого катафалка.
      Біля нової ще невикінченої церкви на широкому майдані було уладнано прикрашений сосниною і квітами престіл, катафалк, проповідницю і крилос.
      О пів на одинадцяту розпочалася Служба Божа. Згодом до парастасу стало 12 священиків. Служив учнівський декан о.Левицький з двома дияконами. По закінченню Служби Божої о.Дольницький з села Ріпнів виголосив проповідь про значення і заслуги М.Шашкевича, як священика й українця.
      Згодом до парастасу стало 35 священиків, а коли пронеслося зворушливе «Вічная пам'ять»,  всі присутні перенялись такою глибокою вірою, що пам'ять Маркіяна не вигасне в українських серцях, бо його ім’я вже пішло в маси народу.
По закінченні Служби Божої від русько–українських товариств виступив голова Наукового товариства ім.Шевченка посол Олександр Барвінський: «… Як зірничка на небі, з’явився молодець віщого духа, гарячого серця, щирої любови до бідолашного народу руського – Маркіян Шашкевич».
      О пів на другу похід рушив до залізничної станції Задвір’я.
      Такого незвичайного походу ще ніхто тут не бачив. Попереду їхала на конях бандерія з 80 юнаків поперев’язуваних барвінковими вінками через плече, із синьо-жовтими прапорцями в руках. За ними ступали церковні братства, відтак духовенство з трьох деканатів – Буського, Унівського і Холоївського, а далі – хор вихованців Львівської духовної семінарії та хор дяків. Ці два хори співали поперемінно.
      Домовину вложили на пірамідальний віз, застелений килимами. Віз з домовиною тягнули три пари круторогих волів.       Перед домовиною три делегати новосілківської громади несли величавий барвінковий вінок із синьо-жовтими стрічками та написом: «Славному парохові – громада с. Новосілки». Перед вінком ступав голова громади села п.Пилип Романишин.
      Увесь похід виглядав величаво і мальовничо.
      Крім проводу філії кам’янецької «Просвіти» на чолі з о.М.Цегельським до сільських святкувань причинились о.Й.Зельський з Милятина і новосілківський парох о.В.Рожеєвський. Вони були дійовими організаторами величавого свята в Новосілках.
      Належить також щира подяка вихованцям Львівської духовної семінарії. Професор В.Шухевич зі Львова робив фотографічні знимки цієї урочистості.
      На границі сіл Новосілки – Задвір’я виступив Пилип Романишин. Він висловив жаль, що село тратить дорогий скарб – тлінні останки свого пароха, який підняв до слави зневажену руську мову хлопську і, як Мойсей вивів Ізраїль з неволі, так Маркіян вивів руський народ із неволі й темноти. «Прощай же нам, наш дорогий і безсмертний Маркіяне, - закінчив П.Романишин. - Дух твій нехай витає між нами і загріває усіх Русинів до праці для свого народу!».
      На станції Задвір’я делегати зі священиками обережно віднесли домовину до вагона, а на відправі панахиди до присутніх звернувся голова «Просвіти» Кам’янки Струмілової о.Цегельський.
      Він наголосив на великому значенні свята, ролі Маркіяна Шашкевича для русинів – українців, подякував духовенству й народові краю за ту останню шану, віддану славному синові України – Руси і передав тлінні останки о.Маркіяна делегатам Головного відділу «Просвіти».
      Людей охоплювали невідомі почуття. Кожен відчував, як ті почуття дедалі глибше лягали на душу і будили щось світле. Буденні розміркування поступалися чомусь такому, що наближало до врочистого. Не один почав уважати себе вищим за того, яким був до тепер. 
      На початку 20–х років ХХ ст. у село приїжджає вчитель Антін Йосипович Майка.
      Родом був із Тернопільщини. Виходець із заможної селянської родини. Воював в Українській Галицькій Армії.
      З його ініціативи у селі почали будувати нову школу.
      1 вересня 1928 року школа гостинно відкрила двері перед своїми учнями. Це була шестирічна школа з українською мовою викладання. Першим директором цієї школи був Антін Майка.
      Він збирає історико–краєзнавчий матеріал про село, життя і діяльність у селі М.Шашкевича.
      Одного дня Антін Майка привіз до села фотографа, зайшов до тодішнього пароха і спросив дозволу перефотографувати те місце у метрикальній книзі, де зафіксовано факт смерті Маркіяна Шашкевича.
      Сьогодні ця копія знаходиться у музеї – садибі М.Шашкевича в Підлиссі.
      У 1937 році у селі почали будівництво читальні ім.М.Шашкевича. Новосільчани цеглина за цеглиною споруджували цей осередок духовності. Почалася війна. Та місцева організація «Просвіта» продовжувала будівництво. Аби закінчити спорудження читальні на будівельні матеріали навіть розібрали сільську корчму.
      Завершили будувати читальню у 1943 році і всім селом почали готуватися до відзначення 100 – річчя з дня смерті поета.
      Святкування було дуже урочистим. У село прибули гості з міста Львів. Священики і церковні братства з навколишніх сіл       Надбужжя, а також ті, хто прагнув вшанувати пам'ять велета духу Маркіяна Шашкевича.
      Під час свята було посвячено читальню. На місці першого поховання поета була відправлена панахида.
      На святі виступав збірний хор цілого району, яким керував п.Завадка з Буська. Місцевим хором керував о.Ярослав Хома.
      Під час відзначення 175 – річчя  дня народження поета у 1986 році, на місці першого поховання М.Шашкевича, було встановлено пам’ятний знак із написом: « На цьому місці був похований зачинатель нової української літератури на Західній Україні поет Шашкевич Маркіян Семенович. 1811 – 1843»
      Кожного року, у шашкевичеві дні, отець Іван Білута у супроводі церковного хору відправляє панахиду за упокій душі       Маркіяна Шашкевича. Учні нашої школи натхненно декламують вірші, співають пісні. Палко промовляють до новосільчан гості зі Львова – літератори, члени Національної спілки письменників і науковці академічного Інституту українознавства ім.І.Крип’якевича.
      Щоб увіковічити те місце, де колись була дерев’яна церковка, у якій відправляв Літургії о.Маркіян ( У 1895 р. перевезена у с. Полоничі), новосільчани поставили капличку.
      13 листопада 1994 року, незважаючи та на дуже погану погоду (був сильний мороз), зібралось біля каплички багато людей. Місцевий парох Роман Бира посвятив капличку і відправив у ній Службу Божу.
16 січня 2003 році учні нашої школи почали навчання у новій школі.
      2010 р. Новосілківській школі присвоєно ім’я Маркіяна Шашкевича. За сприяння депутата Львівської обласної ради, голови обласної організації УНП Богдана Козака на будинку школи встановлено меморіальну плиту.
      У стінах школи на святах учні виконують Гімн школи, у якому звучать такі слова:
            Хвала тобі, моя ти школо!
            Хвала Шашкевичів наш край!
            Життя ти нашого основа,
            Живи щасливо й процвітай!

       Для навчання і виховання учнів нашої школи створено всі умови. Тут є озеленені класи-кабінети, бібліотека, а також читальний зал, актовий зал і їдальня.
      З метою оздоровлення учнів у школі працював літній оздоровчий табір «Веселка».
      У школі є дитяча організація «Козачата», організована робота з обдарованими учнями.
      У виховній роботі педагогічний колектив особливу увагу звертає на виховання національної свідомості, естетичної та етичної культури.
      Педколектив працює над проблемою «Спільна робота школи, сім’ї, громадськості по забезпеченню якості навчально-виховного процесу». Адже однією з важливіших умов демократизації школи є включення громадськості в освітні процеси, зокрема в управлінні освітою. Багатогранність життя сільської школи забезпечується спільними зусиллями педколективу, місцевих господарів і батьківської громадськості, бо вона є центром формування та розвитку особистості, важливим фактором закріплення молоді на селі, продовження життя села, без якого у державі не буде майбутнього.
      Важливо прилучити школярів до духовності, релігійного виховання. На батьківських зборах вчителі, батьки обговорюють питання взаємин школи із церквою, актуальності духовного виховання. У школі оформлений кабінет християнської етики.
      У світлі концепції національної освіти і виховання як осередок українознавства школа покликана стати центром краєзнавчої і пошукової роботи. У школі створено краєзнавчий музей.
      Проводяться цікаві позакласні заходи, спрямовані на підвищення інтелектуального розвитку учнів.
      Незабутнє враження залишають Дні пам’яті Маркіяна Шашкевича, які щороку проводяться у нашій школі.
      Під час святкувань в школі частими гостями є науковці-шашкевичезнавці Михайло Шалата, Василь Горинь, Богдан Якимович, Осип Петраш.
      Як заклик до єдності, до захисту національних інтересів звучать для нас слова невмирущого поета:
            Разом, разом, хто сил має,
            Гоніть з Руси мраки тьмаві,-
            Зависть хай вас не спиняє,
            Разом к світлу, други жваві.
      2011 рік на Львівщині оголошено роком Маркіяна Шашкевича. Вшановуючи 200-літній ювілей будителя галицьких українців, планується на подвір’ї школи встановити прекрасний пам’ятник (автор – скульптор Теодозія Бриж), а також відкрити у селі музей поета.

Укладач:
Володимира Воловець,
заступник директора
з навчальної та виховної
роботи НВК «Новосілківська
ЗОШ І-ІІ ст.ім.М.Шашкевича»
Буського району
-2010-

Використана література:

  1. Вінок Маркіянові Шашкевичу. /Упорядники Р.Лубківський, М.Шалата. – Київ, «Радянський письменник», 1987.
  2. Горинь В. Перепоховання Маркіяна Шашкевича. – Львів, 2003.
  3. Грабовський В. Підлисся. Тисячолітній літопис села Маркіяна Шашкевича. Життя, творчість та вшанування будителя галичан. – Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2006.
  4. Малець С.С., Видешко М.Б., Максименко О.Б. Музей-садиба Маркіяна Шашкевича (путівник). – Львів, «Каменяр», 1996.
  5. Марунчак М.Г. – Маркіян Шашкевич на тлі доби. – Канада: Загальна бібліотека, «УКТ», 1966.
  6. Петраш О. Руська Трійця. – Київ, «Дніпро», 1972.

Термаковець М. До життєпису Маркіяна Шашкевича. – Львів, 1912.

 


 

footer.jpg